Асоціація міст України розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дошкільну освіту», надісланий листом Міністерства освіти і науки України від 12.05.2020 року № 1/11-3223.

Законопроєктом регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на дошкільну освіту, а також визначаються правові, організаційні та соціально-економічні засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти в державі. Асоціація міст України підтримує необхідність реформування системи дошкільної освіти відповідно до Закону України «Про освіту», у той же час вважає слушним у межах своєї компетенції висловити зауваження та пропозиції до тексту Законопроєкту.

Абзацом другим частини четвертої статті 12 Законопроєкту встановлено імператив щодо використання майна ліквідованих закладів дошкільної освіти, зокрема комунальної форми власності. Так, ідеться про їх виключне використання лише «для забезпечення здобуття дошкільної, позашкільної та певного рівня загальної середньої освіти». У той же час в окремих громадах можлива відсутність дітей дошкільного та шкільного віку, або ці здобувачі освіти можуть бути вже забезпечені здобуттям такої освіти в інших закладах. Таким чином, з бюджету громади будуть спрямовуватись кошти на утримання виключно приміщення закладу освіти. Крім того, існує позитивна практика місцевого самоврядування щодо розміщення у приміщеннях ліквідованих закладів освіти сімейних амбулаторій, бібліотек, соціальних установ, інших закладів, наявність яких є актуальною для потреб громади. Також зауважуємо, що відповідно до статей 29 та 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» управління комунальними дошкільними навчальними закладами перебуває в межах компетенції органів місцевого самоврядування. Норми абзацу другого частини четвертої статті 12 Законопроєкту суперечать підпункту 1 пункту «а» статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у частині управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, та є прямим втручанням у їхню діяльність. Пропонуємо абзац другий частини четвертої статті 12 Законопроєкту виключити.

Частиною четвертою статті 8 Законопроєкту передбачено обов’язкове відкриття у закладах дошкільної освіти груп з провадженням освітнього процесу мовою корінного народу чи нацменшини поряд із державною мовою, якщо будуть наявні вихованці з такими мовними потребами. У той же час у статті 14 Законопроєкту не врегульовано мінімальну наповнюваність таких груп. Зважаючи на це, при наявності 1 заяви від батьків буде засновник зобов’язаний відкрити групу, що призведе до нераціонального використання бюджетних коштів та ізоляції дитини від інших вихованців. Пропонуємо врегулювати це питання у статті 14 Законопроєкту, визначивши мінімальну кількість дітей, за якої буде доцільним відкриття у закладах дошкільної освіти груп з провадженням освітнього процесу мовою корінного народу чи нацменшини поряд із державною мовою. Крім того, варто залишити право засновнику на відкриття таких груп без закріплення до закладу освіти за територією обслуговування, що дозволить, наприклад за відсутності достатньої кількості заяв, відкрити таку групу в закладі освіти для дітей із різних районів міста і створити їм умови для повноцінного розвитку в рідному мовному середовищі.

В абзаці сьомому частини шостої статті 18 Законопроєкту пропонується новий, не передбачений чинним Законом України «Про дошкільну освіту», обов’язок для органів місцевого самоврядування щодо «забезпечення підвезення дітей старшого дошкільного віку до закладів освіти і у зворотному напрямку». Згідно з підпунктом 4 пункту «а» статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення пільгового проїзду учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, за рахунок видатків відповідних місцевих бюджетів. Звертаємо увагу, що відповідно до черговості поданих категорій йдеться насамперед про учнів закладів загальної середньої освіти та вихованців закладів позашкільної освіти. Запровадження обов’язку підвезення дітей дошкільного віку, на нашу думку, може спричинити безліч ризиків з безпеки перебування дітей дошкільного віку за межами закладу дошкільної освіти без нагляду дорослих, оскільки після впровадження абзацу сьомого частини шостої статті 18 Законопроєкту відповідальність за перебування дитини у транспортному засобі буде покладена на водія, який не має педагогічної освіти і має слідкувати не за дитиною, а за безпечним перевезенням та дотриманням правил дорожнього руху. Адже у Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2019 року № 963, відсутня посада педагога, який має забезпечити такий супровід дитини. Також звертаємо увагу, що після підвезення дитини у зворотному напрямку у період її повернення додому Законопроєктом створюється ситуація підвищеного ризику небезпеки для вихованців старшого дошкільного віку. Окрім того, зауважуємо, що перевезення дітей уже регулюється чинним законодавством. Так, згідно з частиною шостою статті 38 Закону України «Про автомобільний транспорт» порядок організації перевезення груп дітей визначається Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту 43 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176, на міжміських маршрутах не дозволяється перевозити дітей віком до 14 років без супроводження дорослих, за винятком випадків перевезення дітей до загальноосвітніх чи дошкільних навчальних закладів у сільській місцевості автобусами внутрішньообласних маршрутів та регулярних спеціальних перевезень.

Вважаємо, що питання повноважень міської, селищної та сільської ради, як засновника закладів дошкільної освіти, в частини організації підвезення дітей дошкільного віку не є предметом регулювання цього Законопроєкту, оскільки підвезення не є освітньою послугою, а сама норма Законопроєкту передбачає значні ризики щодо збереження життя і здоров’я вихованців. Зважаючи на це, пропонуємо абзац сьомий частини шостої статті 18 Законопроєкту виключити.

У частині сьомій статті 18 Законопроєкту визначається норма, що стосується однакових повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. У той же час відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до системи органів місцевого самоврядування становлять територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст та органи самоорганізації населення. Повноваження районних, сільських, селищних та міських рад у сфері дошкільної освіти визначені у частині шостій статті 18 Законопроєкту. З метою усунення різночитань та розподілу повноважень пропонуємо у частині сьомій статті 18 Законопроєкту визначити виключно повноваження місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 35 Законопроєкту загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації працівника за п’ять років має бути не меншою 120 годин. У той же час обсяг щорічного підвищення кваліфікації не може бути меншим 30 годин, тобто не менше 150 годин за п’ять років. Пропонуємо узгодити абзац другий із абзацом першим частини другої статті 35 Законопроєкту, виклавши абзац другий у такій редакції:

«Обсяг щорічного підвищення кваліфікації педагогічного працівника не може бути меншим, ніж 24 академічні години».

Абзацом п’ятим частини другої статті 43 Законопроєкту пропонується до складу конкурсної комісії, що затверджується засновником закладу освіти, включити представників відповідної місцевої державної адміністрації чи територіального органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань забезпечення якості освіти. Однак представники місцевої державної адміністрації чи територіального органу Державної служби якості освіти України не знаходяться в підпорядкування засновника закладу освіти, а отже, засновник закладу освіти не може самостійно визначати представників відповідних органів.

Окрім того, вважаємо, що обовʼязковість включення представників відповідної місцевої державної адміністрації чи територіального органу Державної служби якості освіти України є додатковою формою контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. Таким чином це є прямим втручанням у повноваження органів місцевого самоврядування і суперечить статті 29, частині другій статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Просимо абзац п’ятим частини другої статті 43 Законопроєкту виключити.

Відповідно до абзацу другого частини п’ятої статті 44 Законопроєкту фінансова автономія закладів загальної середньої освіти в частині використання бюджетних коштів полягає у самостійному, у межах, установлених затвердженими кошторисами, здійсненні витрат, зокрема, на: «встановлення доплат, надбавок, виплати матеріальної допомоги, премій, інших видів стимулювання та відзначення працівників;». При цього зауважуємо, що наявність тих чи інших доплат, надбавок визначається законодавством України. Заклад освіти може лише у межах доведеного фонду оплати праці регулювати їх розмір. Зважаючи на це, пропонуємо абзац другий частини п’ятої статті 44 Законопроєкту викласти у такій редакції:

«встановлення розмірів доплат, надбавок, виплати матеріальної допомоги, премій, інших видів стимулювання та відзначення працівників;».

Зважаючи на вище зазначене, Асоціація міст України погоджує проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дошкільну освіту» та просить Міністерство освіти і науки України доопрацювати його з урахуванням висловлених вище зауважень та пропозицій.

Відповідні висновки АМУ надіслано розробнику.

З текстом Законопроєкту можна ознайомитись за посиланнями: