Ексклюзивне інтерв'ю Міністра освіти і науки Лілії Гриневич агентству "Інтерфакс-Україна"

Почався новий навчальний рік. Старт був успішний чи, можливо, є школи, які з тих чи інших причин не відкрили двері для учнів вчасно?

По-перше, практично всі школи відкрилися, і діти пішли в понеділок (3 вересня) у школу. Є одиничні випадки, наприклад, коли діти мусять починати вчитися не в своєму основному приміщенні, оскільки закінчується ще реконструкція чи якісь ремонтні роботи. Також є у нас одиничні випадки в тих селах, де висока народжуваність дітей, це, зокрема, у Волинській і Рівненській областях. В Рівненській у тому селі мешкають старовіри, а у Волинській, там, де є така проблема, теж йдеться про громаду релігійних людей. Проблема полягає в тому, що їх школа переповнена, і там є наміри відкривати третю зміну. Очевидно, що батьки через це "бунтують". Таким чином вони хочуть привернути увагу, бо бачать, що місцева влада не вирішує впродовж багатьох років їх проблеми. Зараз там якраз працює комісія Кабінету міністрів для того, щоб знайти компроміс з місцевою владою, як ми об'єднаємо кошти, щоб їм добудувати школу. Я думаю, що ці питання будуть врегульовані, бо діти мусять вчитися.

Тобто в Україні є нестача шкіл?

У будь-якому випадку потрібно будувати нові школи. Зараз ми маємо тенденцію зростання народжуваності і, відповідно, зростання школярів. Цього року в школу пішло на понад 40 тис. першокласників більше, ніж минулоріч. Це є одна тенденція, а є інша – міграція в міста. У нас дуже зростає кількість міського населення, і у місцях житлової забудови, у великих містах, є неймовірна нестача місць для дітей. А по сільській місцевості навпаки − є серйозне зменшення кількості дітей шкільного віку.

Але я так розумію, що кількість шкіл все-таки зменшується? Наприклад, на скільки скоротилася кількість шкіл у цьому навчальному році, порівняно з попереднім? І який прогноз на наступний рік?

Якщо ви подивитеся просто на статистику, то йде зменшення кількості, але за нею, насправді, є більша кількість шкіл. Конкретна статистика буде пізніше – зараз якраз збираються ці дані. Так виходить тому, що ми в межах освітніх округів створюємо опорні школи, і маленькі школи, з яких підвозяться діти і молоді люди, виступають як філії і входять в одну юридичну особу з опорним закладом. У нас таких філій майже тисяча, їх немає у статистиці, бо вони рахуються як одна школа разом із опорною та усіма іншими її філіями. Це дуже важливий момент. Ми зробили цю зміну, бо якщо така маленька школа, в якій тільки декілька вчителів і кілька десятків учнів, залишається ізольована наодинці, то вона далека від процесів реформування, немає спілкування для підвищення кваліфікації тощо. Будучи однією юрособою з опорним закладом, вони мають спільні педради, беруть участь у колективному прийнятті рішень, що дуже важливо для розвитку. Цей спосіб застосовує багато країн з хорошими освітніми системами. Якщо говорити в принципі, то основний масив, який пішов по цьому скороченню, - це власне за рахунок пониження ступеню шкіл. У нас було кілька десятків шкіл, роботу яких ми були змушені призупинити через те, що там просто вже немає дітей і ми не можемо відкрити клас. Ми ніколи одразу школу не закриваємо, ми її призупиняємо, а тоді дивимося на прогноз народжуваності, і якщо потім з'являються діти, хоча б для початкових класів, то школа знову починає роботу.

Дуже часто в таких школах відкривають дошкільні навчальні заклади, оскільки охоплення дошкільною освітою дітей в селі вкрай низьке. Зараз ми націлюємо місцеві органи на те, щоб приміщення таких шкіл відкривали дошкільні заклади. Тому ясно, що кількість навчальних закладів, беручи до уваги ці фактори, зменшилася.

У першу чергу, це за рахунок шкіл у сільській місцевості?

Так, без сумніву.

Чи можливо вирішити питання закриття сільської школи, якщо громада категорично проти?

Рішення приймає місцева рада. Вона, як правило, виражає інтереси громади. Але, звичайно, буває інша ситуація, якщо, наприклад, кілька шкіл починають конкурувати, і треба закрити одну, бо і в тій, і в іншій дуже мало дітей, величезні приміщення, які потрібно опалювати. Одні вважають, що вони мають кращі умови, інші вважають, що вони, і тут починаються конфлікти. Я думаю, що найкращий спосіб запобігти цим конфліктам - це попередня робота з покращення бази й освітнього середовища тієї школи, куди ви хочете перевести людей. Тому що, коли ви саджаєте батьків у нормальний шкільний автобус, везете в школу, і вони бачать, що тут діти матимуть кращі умови, порозмовляють з учителями, то вони починають розуміти, що це в інтересах їх дитини, і немає такого опору. Слід додати, що такий опір в першу чергу організовують не батьки, а керівники і вчителі тієї школи, що закривається. Я розумію цих людей, бо вони потенційно мусять іти на роботу в інший навчальний заклад, далі від свого дому, можливо, втратять посаду або матимуть менше годин, і це їм не підходить. Але школи, при всій моїй величезній повазі до педагогів, існують не для вчителів, а для учнів. І тому в інтересах якості освіти, якщо дітей необхідно довозити до іншої школи, - значить, треба це робити.

Чи виправдала себе нова система набору в перший клас? Можливо, Вам відомо, яка кількість дітей не змогла потрапити в школу взагалі, якщо такі факти є?

Такого бути не може. Всі, хто хотів влаштувати дитину в перший клас, змогли це зробити. А великі дискусії навколо цієї системи інколи зовсім неправильно показують її основну ідею. Основне - це не прив'язати і зобов'язати кожну дитину йти вчитися за місцем проживання, як це часто розказували, а гарантувати право кожній дитині навчатися якнайближче до місця проживання. В країнах Європейського Союзу з хорошими освітніми системами такі системи набору працюють вже давно. Коли ці дітки закінчать початкову школу і батьки побачать, що їх дитина з неймовірними математичними здібностями і їм треба віддати дитину тільки в школу з поглибленим вивченням математики, то на етапі вступу в п'ятий клас з поглибленим вивченням предметів передбачений конкурс. Там уже є як перевіряти дітей, є спільна навчальна програма, а діти психологічно готові до подібних речей.

Чи виявили Ви уже якісь лазівки у цій системі, які потрібно вдосконалювати? Наприклад, переведення дитини в другий клас у потрібну школу без усіляких конкурсів і жеребкувань.

Якщо ця школа має вільні місця, то можна перевести. Якщо там немає конкуренції, то немає проблем. Може ж бути ситуація, коли в класі хтось кудись виїхав, якась міграція, або хтось перейшов в іншу школу, різні бувають ситуації, тоді можна перевести дитину на вільне місце. Кожну ситуацію можна розглядати. Якщо ти переводиш не за місцем проживання в іншу школу, де й так вже перевищена допустима кількість дітей, то директор прекрасно усвідомлює, що він порушує наказ Міністерства освіти і науки, тому що наступний другий клас уже живе за тими правилами, які були в першому.

Ви вже говорили, що в 2019 навчальному році на зміну жеребкуванню школи запровадять електронні черги. Як це виглядатиме?

У 2019 році планується почати автоматизацію процесу жеребкування для зарахування дітей у 1 клас на вільні місця через запуск і пілотування електронних реєстрів. Запровадження реєстрів передбачає, що принцип територіальної доступності зберігатиметься, тобто право гарантованого місця у школі матимуть діти, що проживають на території обслуговування закладу. В такій системі буде зашитий механізм автоматизованого жеребкування. Електронний реєстр створюється на рівні управління освіти, так, як і електронна черга у дошкільні навчальні заклади. Ми не робимо його в межах країни, це абсолютно недоцільно і непотрібно. А ситуація з чергами в школах, по-перше, актуальна для великих міст, де багато спеціалізованих закладів з поглибленим вивченням, і де є перевантажені мікрорайони з недостатньою кількістю соціальної інфраструктури. Відповідно до цієї проблеми ми просимо органи місцевого самоврядування і рекомендуємо їм відійти від фізичного жеребкування і перейти до створення електронних реєстрів.

Але це лише рекомендація? В принципі, якщо якась міська влада не захоче робити електронну чергу, вона може залишити жеребкування?

Так, адже вони повинні зробити це за власні гроші та власними зусиллями. Якщо ми висуваємо такі вимоги жорстко, то маємо й давати якусь підтримку на створення таких реєстрів, а зараз це неможливо. Більше того, в якомусь районному містечку може бути тільки одна єдина школа, в яку є черга, і заради неї робити програмний продукт ніхто не буде, там відбудеться традиційне жеребкування. Але таким містам, як Київ, Харків, Дніпро, Львів, де велика концентрація спеціалізованих шкіл, де є багато районів забудови з недостатньою соціальною інфраструктурою, потрібно буде робити відповідний реєстр.

Чи не створить це надмірний ажіотаж і можливість для певних спекулянтів, які "продаватимуть" свої місця?

Для того, щоб ви взагалі зареєструвалися, у вас повинна бути дитина, якій виповнилося шість років. Спекулянт має бути з шестирічною дитиною, щоб зареєструватися в конкретну чергу на конкретне місце – це перше. По-друге, зараз ми маємо електронні черги в дошкільні заклади, ви знаєте, як складно туди потрапляти, але ми бачимо, що це працює. Люди бачать, як вони просуваються, бачать, скільки є наявних місць, і це робить процес значно прозорішим. Чи будуть на місцях зловживати якось цими процесами? Можливо, будуть якісь точкові випадки. Так само, як і питання, чи чесно проводиться жеребкування в абсолютно усіх школах. Будучи тут, у Києві, я не можу дати гарантії про тисячі шкіл по всій Україні. Ми виписали такі процедури, що, якщо їх дотримуватися, зловживання неможливі. А рекомендації щодо електронного реєстру будуть включати, що повинні бути інструменти нагляду, і повний доступ всіх громадян.

Якщо говорити про зловживання, нещодавно Ви заявили про необхідність запобігання блокуванню тендерів під час закупівель на освіту. Чи є уже готові рішення? Як, на Вашу думку, це можна зробити, щоб не нашкодити прозорості системи?

Дуже складне питання, ми поки що рішення не знайшли. Ситуація така: з одного боку ми можемо в тендерну документацію закласти дуже серйозні необхідні зобов’язання для цих фірм. Бо зараз, як буває, блокують тендери ті, хто навіть не готові були виконати це замовлення, просто шкідництво. Можна говорити, що має бути певний статутний капітал, ставити якісь показники їх роботи, без яких вони не можуть брати участь у тендері. Тоді треба розуміти, що ринок освітніх товарів, наприклад меблів і обладнання, зараз почне активно розвиватися в Україні, і якщо ми будемо ставити такі обмеження, то це буде призводити до того, що молоді підприємства, які хочуть вийти на цей ринок, не матимуть до нього доступу. Тому тут немає легкого рішення. Поки ми йдемо до того, щоб в Антимонопольному комітеті говорити, щоб вони не затримували ці скарги. У них дуже багато скарг, але хоча б, підходячи до навчального року, щоб вони розглядали ті, які пов'язані з освітніми закупівлями, щоб це не стримувало процес.

Щодо шкіл нацменшин. Чи у всіх закладах уже з 3 вересня почали діяти нові підходи до навчання, особливо стосовно мови викладання і збільшення навантаження на українську мову? Як це зайшло в освітній процес?

Воно цілком природно зайшло в перших класах, бо це нові стандарти, нові програми, там суттєво збільшилася кількість годин української мови. Зараз у перших класах у школах національних меншин 5 годин української мови. Ми також дали понад 46 млн гривень на кабінети української мови, спеціальну цільову субвенцію. Ця субвенція зараз освоєна частиною областей, а частиною - не повністю. Наприклад, Закарпатська область повністю використала ці гроші і обладнала кабінети української мови. Це дуже важливо. Також ми встановили постановою Кабміну для органів місцевого самоврядування, що вчителям української мови у цих закладах потрібно платити надбавку - не менше 20% за престижність.

В угорських школах теж все пішло як треба?

Так. Ми вели переговори з громадою, проводили підвищення кваліфікації, мали чудовий проект з GoGlobal. Це англомовні літні табори, в яких були діти з угорської меншини і діти з українських родин. Вони вчили разом англійську мову, спілкувалися між собою, і ми побачили прекрасний ефект такої роботи. Це далі треба буде продовжувати. Для нас важливо, щоб ці діти бачили свою життєву перспективу не тільки на території Закарпатської області або в сусідній країні, вони повинні бачити велику Україну і могти себе реалізувати там, де вони захочуть. І це має бути питання не тільки вибору їхніх батьків, але і їх свідомого вибору. А для цього треба говорити українською і рідною мовами.

Перейдемо до більш глобальної теми. Коли законопроект "Про загальну середню освіту" буде переданий на реєстрацію до Верховної Ради і до якого терміну його критично проголосувати, щоб усе працювало, як задумано в міністерстві?

Ми зараз, розуміючи ситуацію у Верховній Раді і передвиборчий рік, змогли організувати роботу так, що реформа освіти, в принципі, буде рухатися, навіть якщо цього року не буде прийнято закон "Про загальну середню освіту". Але ми його зробили, він уже пройшов громадське обговорення, і ми зараз опрацьовуємо його з центральними органами виконавчої влади. Це наш урядовий закон, і він має пройти всі "чистилища" Мінфіну, Мінекономіки, Мінюсту, Мінсоцу, всіх зацікавлених органів, і лише після того ми зможемо його виносити на уряд. Якщо він буде схвалений урядом в тій чи іншій редакції, думаю, що в нашій, після того ми його вносимо в парламент. Ми можемо приблизно оцінити час, який нам буде потрібно, я думаю, що до кінця осені ми зможемо внести в парламент цей закон. Цей закон, я не приховую, має додаткові видатки для бюджету. І це означає, що я буду мати важкі дискусії з Міністерством фінансів. Але я хочу відзначити, що Мінфін прислуховується, принаймні, до реформаторських кроків, розуміючи, що реформа не може зупинятися, вони багато в чому йдуть назустріч.

А що з новими законами "Про професійну освіту"?

"Про професійну освіту". Він практично вже готовий і виноситься на громадське обговорення. Як ви знаєте, цей закон вже вносився у Верховну Раду, але зараз ми мали його доопрацювати, враховуючи домовленості з ЄС про розробку великого інфраструктурного проекту з розвитку професійної освіти. Нова редакція тепер буде знову внесена в Раду. За нашими розрахунками, так як він теж йде через Кабмін, це орієнтовно буде кінець осені. 

Які реальні перспективи їх розгляду?

Що для мене важливо. Я собі поставила програму максимум: щоб до кінця нашої каденції ми проголосували ці закони в другому читанні. Але я, розуміючи ситуацію, маю варіант "Б": важливо, щоб ми проголосували їх в першому читанні. Це буде означати, що для нового парламенту вони перейдуть в першому читанні, і вони змушені будуть з ними працювати, а ідеологічно і концептуально змінювати закон до другого читання неможливо. Також я розумію, що в нас теж буде стаття про мову, яка буде гальмувати ці закони. А вона буде йти через всі освітні закони. Є ще закон "Про освіту дорослих", який ми розробляємо і теж хочемо внести до кінця нашої каденції. Є ще закон "Про фахову передвищу освіту", це те, що називається 1-2 рівень акредитації. Але ці два закони зараз у нас у розробці в Міністерстві освіти в групах, і ми їх внесемо не в цій, а в наступній сесії парламенту.

До речі, як Ви оцінюєте створення в Україні так званих освітніх агломерацій, які скупчують у собі значну кількість держзамовлення? Подекуди кажуть, що неправильно віддавати все замовлення лише в декілька осередків.

По-перше, у нас працює механізм широкого конкурсу, це означає, що держзамовлення у виші приносять найкращі вступники, тобто саме вони, а не ми, віддали це держзамовлення тим університетам, які його отримали. Дійсно, за результатами розподілу ми побачили, що в Україні є 4 великих університетських центри – на сході, півдні, заході і в центрі, що природно. По-друге, в регіонах теж багато держзамовлення. Наприклад, у нас педагогічні виші розосереджені саме в регіонах, і цього року державне замовлення в них дуже серйозно зросло.

Потрібно зрозуміти, чому робляться такі агломерації, чому ми їх показуємо, тому що це густина студентів, кількість студентів на один квадратний кілометр. Це академічні центри. Чим вони є дуже важливі? Місто, в якому багато студентів, повинно розуміти, що воно має створювати інфраструктуру для цих студентів. Дуже часто в таких агломераціях, місцях скупчення університетів, у нас є міста, куди з'їжджаються іноземні студенти. І це може бути для нас дуже перспективним ринком. Тому що вартість підготовки зарубіжних студентів у нас значно нижча, порівняно з Західною Європою. І разом з тим, в деяких університетах дипломи, які добре котуються. Є звичайно, і профановані, і саме тому ми з цього року ввели окреме ліцензування. Якщо ви хочете взяти іноземного студента, вам не вистачатиме вашої звичайної ліцензії, ви мусите отримати окрему ліцензію.

Давайте поговоримо про фінансування. Якщо не говорити про передбачене законом, а лише про реально критично необхідні кошти, чи є потреба у міністерства на дофінансування в поточному році, про які суми йдеться?

У нас ситуація, звичайно, була непроста, тому що, ви знаєте, була проблема по 1-2 рівню акредитації - тим коледжам, які входять до складу університетів. Коли закладався бюджет, то у Верховній Раді, в комітеті передбачили таку позицію, що ці кошти будуть вишукані за результатами виконання півріччя, але ці кошти знайдені не були. І в результаті, ми змушені певні програми розвитку скоротити для того, щоб повністю профінансувати коледжі. Бо для нас важливо, щоб студенти могли вчитися, щоб викладачі отримали зарплати. Це, без сумніву, серйозне ускладнення, але ми вирішуємо цю ситуацію.

З дня на день уряд направить в парламент проект державного бюджету на 2019 рік, його підготовка вже має добігати кінця. Чи збільшиться фінансування на освіту в наступному році? Особливо цікаво, скільки буде передбачено в держбюджеті на "Нову українську школу" в 2019-му?

Зараз дуже важко говорити конкретику про бюджет, поки немає оприлюдненого проекту і де дуже багато різних процесів, узгоджень. Буде проект бюджету занесений в парламент, і там можна буде побачити всі цифри. Що я точно можу сказати: у нас тривають непрості дискусії з Мінфіном, але прем’єр-міністр публічно заявив, що ми будемо продовжувати реформування, і ми не маємо права в бюджеті наступного року, незважаючи на труднощі, якимось чином зупиняти програму, наприклад, обладнання для "Нової української школи".

Це уже закупівлі в другий клас?

Так, тому що дітки прийдуть нові в перший клас, і для них теж потрібно обладнання. Бо те що ми закуповуємо, є таким, що воно на всю початкову школу. Мається на увазі, що парти такі, в яких можна регулювати висоту. Але ж прийдуть нові діти, і знову потрібно обладнувати школи. І давати все, що необхідно для "Нової української школи". Треба усвідомлювати, що бюджет буде не простим, тому що це пік виплат України по її міжнародних боргах, які брав не наш уряд, але нам необхідно буде це питання вирішувати, так як це наша фінансова стабільність. В абсолютних цифрах бюджет зросте, тому що буде зростати заробітна плата.

Чи заповнені вже всі вакантні місця в нові директорати,? Наскільки ефективним Ви бачите роботу цих структур у рамках реформи держуправління, зокрема у Вашому міністерстві?

Я рада, що ми зайшли в цю реформу. Через неї ми знайшли багато цікавих людей, а на частину посад зайшли кращі працівники міністерства, і за рахунок реформи у них з’явилася адекватна їх зусиллям заробітна плата. І за рахунок цієї реформи ми змогли підтягнути справді кращих людей, але мені їх не достатньо. Ми зараз будемо оголошувати третій тур. На даний момент у нас в директоратах є 16 вакантних місць. У нас є місце директора директорату інклюзивної освіти і виховної роботи, у нас є вакансії на шість керівників експертних груп і 9 експертів. Я хочу запросити всіх людей, яких цікавить освіта і наука, які знають, що вони можуть принести нам. Тут є можливість отримати більш-менш адекватну зарплату для такої інтелектуальної роботи. Те, що ми замислили, і те, що нам потрібно зробити, і обсяг завдань такий, що він лише для дуже сильного колективу Міністерства освіти і науки, якого поки що немає. А за рахунок директоратів ми акумулюємо таке інтелектуальне ядро, яке здатне це все розробляти.

Джерело: https://ua.interfax.com.ua/news/interview/530256.html