Асоціація міст України проаналізувала законопроєкт №3780, який покладає на орган місцевого самоврядування обов’язок здійснювати заміну житла (жилих приміщень) особи з інвалідністю у разі його невідповідності потребам осіб з інвалідністю та неможливості його пристосування до таких потреб.

За результатами розгляду проєкту Закону аналітики АМУ зазначають наступне:

1. Проблема, яку пропонується вирішити законопроєкт, уже законодавчо врегульована. Так у випадку, коли жиле приміщення, у якому проживає особа з інвалідністю, перебуває у комунальній власності територіальної громади, нове приміщення надається такій особі у найм на підставі Житлового кодексу УРСР та Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР. Надання нового житла (жилого приміщення) відбувається за рішенням виконавчого комітету місцевої ради про видачу ордеру на вселення, за обов’язкової умови звільнення попередньо займаного житла (житлового приміщення). У тому випадку, коли житло (житлове приміщення) належить особі з інвалідністю на праві власності, заміна житла відбувається шляхом укладення договору міни між такою особою та відповідною територіальною громадою, відповідно до ст. 715 Цивільного кодексу України. Ще одним шляхом заміни належного особі з інвалідністю на праві власності житла (житлового приміщення) є прийняття рішення виконавчого комітету місцевої ради про видачу ордеру на вселення, за обов’язкової умови укладення такою особою договору дарування територіальній громаді належного їй житла.

 

2. Право органу місцевого самоврядування провадити заміну житла Законопроєкт замінює обов’язком. Зазначене не сприятиме вирішенню проблеми доступності, а лише підвищить соціальну напруженість в регіонах. Адже на сьогодні більшість органів місцевого самоврядування не мають ні місцевих житлових програм, ні соціального житла, ні вільного житла комунальної форми власності. Тобто, при зверненні особи з інвалідністю щодо здійснення заміни житла, орган місцевого самоврядування фактично не зможе вчинити жодних дій. Це, в свою чергу, підвищить невдоволення серед населення.

 

3. Реалізація Законопроєкту потребуватиме додаткових видатків з місцевих бюджетів, зокрема на проведення експертної оцінки майна та оплати послуг нотаріуса. Суб'єкт законодавчої ініціативи не надав фінансово-економічного обґрунтування, необхідного для реалізації законопроєкту, що суперечить Регламенту Верховної Ради України. Також, суб'єкт законодавчої ініціативи не надав інформацію щодо кількості осіб з інвалідністю, які потребують заміни житла. Слід зазначити, що відповідно до частини третьої ст. 142 Конституції України витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. В той же час, у законопроєкті не визначені джерела покриття зазначених видатків.