У травні 2014 р. Всесвітня асамблея охорони здоров’я (м. Женева, Швейцарія) схвалила Глобальну стратегію «Покласти край ТБ» на період 2016–2035 рр. Мета Стратегії - подолати перешкоди в боротьбі з туберкульозом, мультирезистентним туберкульозом і ко-інфікуванням ВІЛ/ТБ, підбити підсумки реалізації Глобального плану «Зупинити ТБ», що був розроблений Стратегічною робочою групою ВООЗ із ТБ та погоджений всіма країнами - членами ВООЗ і впроваджувався впродовж 2005–2015 рр. 

Туберкульоз – це соціально-небезпечна інфекційна хвороба. Він має політичні, соціальні, економічні, культурні складові, а наслідки негативно впливають на стан здоров’я і якість життя населення, несуть в собі загрозу економіці і національній безпеці держави. Згідно з експертними оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, аналіз питомого впливу кожної окремої групи факторів ризику на здоров’я населення доводить, що визначальну роль у формуванні здоров’я відіграє спосіб життя, на який припадає більше ніж 50%, у той час, як медичним факторам тут належить менше 10%. Надзвичайно високий рівень поширеності туберкульозу в Україні зумовлений низкою соціально-економічних проблем – факторів ризику та охоплює окремі верстви населення – груп ризику захворювання на туберкульоз.

До проблем слід віднести:

- занепад промислового та сільськогосподарського виробництва,

- зубожіння,

- неякісне і незбалансоване харчування;

- незадовільні життєво-побутові умови значних прошарків населення;

- масове безробіття та внутрішню і неконтрольовану зовнішню міграцію;

- криміналізацію суспільства та значну кількість осіб, які знаходяться під вартою;

- занепад системи соціального захисту та забезпечення, соціальну дезадаптованість;

- наявність шкідливих виробництв та небезпечних професій;

- занепад системи охорони здоров‘я;

- низький культурний та освітній рівень певних верств населення тощо.

У суспільстві утворився значний, досі не облікований та не контрольований державою прошарок населення, спосіб життя якого свідчить про те, що ці люди можуть хворіти на туберкульоз. До них, зокрема, можна віднести: осіб, які знаходяться за межею бідності, безпритульних, алкоголь- та наркозалежних, ВІЛ-інфікованих, осіб, які знаходяться під вартою або звільнилися з місць позбавлення волі, осіб без певного роду занять, безробітних, робітників шкідливих виробництв, незаконних мігрантів тощо. Фактори ризику безпосередньо впливають на виникнення, формування та стан груп ризику, що забезпечує постійну появу нових випадків захворювання на туберкульоз. Тому, туберкульоз, у першу чергу – проблема політична та соціально-економічна.

Водночас державна політика у сфері протидії захворюванню на туберкульоз традиційно реалізовується в Україні шляхом вирішення низки вузькогалузевих медичних завдань. Центральним органом виконавчої влади, відповідальним за сферу боротьби з туберкульозом, є Міністерство охорони здоров‘я України. Але станом на сьогоднішній день, через невпинне зростання темпів поширення, проблема туберкульозу вийшла за рамки суто медичної галузі та набула статусу міжсекторального та піднялася на рівень проблеми загальнодержавного значення.

Суто медичний підхід до аналізу епідеміологічних показників перешкоджає своєчасному прогнозуванню перспектив розвитку епідемії туберкульозу та розробці відповідного плану національної міжвідомчої протидії його викликам, внаслідок чого епідемія туберкульозу залишається надзвичайно загрозливою не тільки для життя та здоров‘я наших громадян, а й надає підстави вважати цю ситуацію як загрозу національній безпеці української держави.

Важливо те, що туберкульоз становить перешкоду на шляху до європейської інтеграції нашої країни. Державна політика протидії захворюванню на туберкульоз не може бути успішною, якщо спрямована на подолання викликів туберкульозу виключно медичними засобами, не передбачаючи комплексного підходу. Саме комплексний підхід сприятиме усуненню докорінних соціально-економічних причин та наслідків поширення в Україні епідемії туберкульозу.

На основі аналізу епідемічної ситуації, проведеного фахівцями Національного інституту фтизіатрії і пульмонології НАМН України, зроблений довгостроковий проноз можливих тенденцій розвитку епідемічної ситуації щодо туберкульозу в Україні. Прогноз захворюваності й смертності від туберкульозу залежить:

- від соціально-економічних умов у країні - чим кращі, тим менші показники туберкульозу;

- ситуації з ВІЛ-інфекцією - чим вона краща, тим менші показники туберкульозу;

- поширеності хіміорезистентного туберкульозу - чим вона нижча, тим менші показники захворюваності і смертності від туберкульозу.

Комплексний підхід на основі аналізу результатів досліджень епідемічної ситуації з туберкульозу за період 2005-2015 рр., оцінки динаміки захворюваності на хіміорезистентний туберкульоз та ко-інфекцію ТБ/ВІЛ, ефективності профілактичних заходів, забезпеченості протитуберкульозними препаратами медичних закладів, стану функціонування протитуберкульозної служби дозволили зробити прогноз щодо динаміки захворюваності та смертності від туберкульозу до 2025 р.:

У наступних публікаціях увага буде сфокусована на тому, чому заходи боротьби із туберкульозом, які ґрунтуються виключно на медичних інтервенціях і не враховують соціально-економічні фактори його існування та поширення, є неефективними.