09 / Квітень, 2019
У Постанові від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію стосовно визначення підстав для скасування рішення колегіального органу (місцевої ради), які є наслідком вчинення корупційного правопорушення одним із членів цього органу (депутатом).
Таким чином Верховний Суд сформував єдину правозастосовну практику та вирішив виключну правову проблему застосування положень ст. 59‑1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції», зазначивши, що у такій ситуації перевагу має спеціальний закон, яким є Закон України «Про запобігання корупції». Варто відзначити, що Суд у Постанові послався на Методичні рекомендації щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 29 вересня 2017 року № 839.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення, прийняті в умовах конфлікту інтересів, необхідно визнавати незаконними з урахуванням вимог Конвенції ООН проти корупції, національного законодавства і тих негативних наслідків для самого існування демократичного суспільства, яке спричиняє корупція.
При цьому Суд відзначив, що не лише особа, у якої вбачається конфлікт інтересів, зобов’язана йому запобігати. Такий обов’язок прямо покладено на відповідну постійну комісію місцевої ради та на кожного депутата місцевої ради, який обізнаний з наявністю конфлікту інтересів у іншого депутата місцевої ради (статті 47, 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Для встановлення порушення процедури прийняття рішення визначальним є сам факт участі депутата у його прийнятті за наявності конфлікту інтересів (незалежно від того, є він потенційним чи реальним), а не вплив такого голосування на прийняте колегіальним органом рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості. Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа, яка набула певних прав за таким рішенням, може звернутися до відповідного органу про розгляд заяви у встановленому законом порядку.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17 (провадження № 14‑557цс18) можна ознайомитися за посиланням.
Нагадуємо органам місцевого самоврядування, що окрім правової позиції Великої Палати Верховного Суду, є Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. N 7-рп/2009, яким дано офіційне тлумачення частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР. Вважаємо, що за таких умов практичне застосування частини першої статті 67 Закону України «Про запобігання корупції» можливе лише з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. N 7-рп/2009.
Галузь:
